Інформаційні засоби у системі адміністративно-правових засобів забезпечення екологічної безпеки

Прудник Сергій Володимировичсуддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду, аспірант заочної форми навчання Донецького юридичного інституту МВС України

УДК 342.951: 349.6

Інформаційні засоби забезпечення екологічної безпеки

На підставі теоретико-методологічних розробок вчених, положень чинного законодавства проведено дослідження ролі інформаційних засобів у системі адміністративно-правових засобів за-безпечення екологічної безпеки. Автором зроблено висновок про те, що закріплені в положеннях нормативно-правових актів завдання щодо реалізації інформаційних адміністративно-правових засобів забезпечення екологічної безпеки в Україні реалізуються не належним чином, з огляду на це наданні пропозицій щодо удосконалення процесу їх реалізації на сучасному етапі державотворення.


На основании теоретико-методологических разработок ученых, положений действующего законодательства проведено исследование роли информационных средств в системе административно-правовых средств обеспечения экологической безопасности. Автором сделан вывод о том, что закрепленные в положениях нормативно-правовых актов задачи по реализации информационных административно-правовых средств обеспечения экологической безопасности в Украине реализуются ненадлежащим образом, в связи с чем предоставлены предложения по совершенствованию процесса их реализации на современном этапе развития государства.


On the basis of theoretical and methodological working outs of scientists, the provisions of the current legislation, the role of information means in the system of administrative and legal means of ensuring ecological safety was studied. According to the author, informational means of ensuring ecological safety include informing about the state of the natural environment, observation, forecasting, registration, monitoring, etc. Th e author concludes that the task of realization the information administrative and legal means of ensuring the ecological safety in Ukraine is not properly implemented, so taking into account, providing proposals for improving the process of their implementation at the present stage of state-building. It is sustained the expediency of creation the Single portal of ecological information, which will become a multipurpose open information system, it will provide o ffi cial collection, processing, accumulation, analysis, preservation and display of information about the state of the natural environment, provide free and operational access to ecological information. Its creation will allow to solve such problem as integration of information resources of management bodies in the fi eld of environmental protection on diff erent levels; placement of information resources of management bodies in the fi eld of environmental protection; development of information infrastructure in accordance with the modern requirements; ensuring the citizen right to access information related to the environment.

LEGAL PROVIDING PROBLEMS IN USING THE NEWEST TECHNOLOGIES

tryniova-yanaTrynova Yana — PhD, Associate Professor, lawyer


Представленная статья посвящена одному из направлений новейших технологий – нанотехнологии: ее концепции и масштабам использования. Особенно в статье акцентируется внимание на негативных аспектах этого явления. Указывается на пробелы в различных отраслях украинского законодательства в отношении установления безопасного использования нанотехнологий. Отсутствие надлежащего законодательного обеспечения этой отрасли представляет реальную угрозу существования всей экосистемы, частью которой является человечество. В статье задан вектор последующих возможных исследований в области комплексной правовой поддержки нанотехнологий.


This article focuses on one type of newest technology — nanotechnology. A concept of nanotechnology and the scope of their use. Feature article is parting the emphasis on the negative aspects of this innovation. Points to the gaps in the various branches of the Ukrainian law with regard to the establishment of the safe use of nanotechnology. Such state laws pose a real threat to the disappearance of all ecosystem, part of which is the people. The article given a vector followed by research in the field of integrated legal support nanotechnology.


Acest articol este dedicat orientării către tehnologiile moderne — nanotehnologia: concepţii și domenii de aplicare. În special, în acest articol se pune accentul pe aspectele negative ale acestui fenomen. Sunt evidenţiate probleme din diferite sectoare ale legislației ucrainene, privind stabilirea siguranţei în utilizarea nanotehnologiei. Lipsa unui sprijin legislativ adecvat de siguranţă a acestei ramuri prezintă o amenințare reală pentru existența întregului ecosistem, parte a căruia este şi omenirea. În acest articol a fost stabilit vectorul de cercetări de perspectivă posibile în sprijinul juridic complex în domeniul nanotehnologiei. Читать далее «LEGAL PROVIDING PROBLEMS IN USING THE NEWEST TECHNOLOGIES»

Особенности административных отношений, которые возникают в деятельности хозяйственных судов Украины при взаимодействии с другими субъектами

Белинская Ярослава Юрьевна — аспирант Межрегиональной Академии управления персоналом


В статье на основании теоретических определений понятия правовых отношений, административных отношений сформулировано собственное понятие административных отношений, которые возникают в деятельности хозяйственных судов при взаимодействии с другими субъектами. Так же автором определены особенности таких отношений, основания их возникновения и виды.


In the article, on the basis of theoretical definitions of the concept of legal relations, administrative relations, the author defines his own concept of administrative relations that arise in the activities of economic courts when interacting with other entities. The author also determined the features of such relations, the reasons for their occurrence and the types.


Acest articol defineşte un concept propriu de relaţii administrative, care apar în activitatea instanțelor economice în interacțiunea cu alți actori, în baza unor definiții teoretice de relaţii juridice şi administrative. De asemenea, autorul a identificat particularităţile acestui tip de relaţii, în funcție de originea și specificul lor. Читать далее «Особенности административных отношений, которые возникают в деятельности хозяйственных судов Украины при взаимодействии с другими субъектами»

Місце господарських відносин серед об’єктів адміністративно-правової охорони

Рогач Лариса Іванівнааспірант Міжрегіональної Академії управління персоналом


В статье определена классификация объектов административно-правовой охраны, установлено место хозяйственных отношений среди объектов административно-правовой охраны.


The article defines the classification of objects of administrative legal protection, established the place of economic relations among objects of administrative legal protection. Читать далее «Місце господарських відносин серед об’єктів адміністративно-правової охорони»

Удосконалення системи адміністративних стягнень за вчинення адміністративних правопорушень у сфері екології

Прудник Сергій Володимирович суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду, аспірант заочної форми навчання Донецького юридичного інституту МВС України

УДК 342.951: 349.6

Система адміністративних стягнень за вчинення адміністративних правопорушень у сфері екології

Статтю присвячено аналізу сучасного стану застосування адміністративних стягнень за вчинення адміністративних правопорушень у сфері екології та надання пропозицій щодо удосконалення їх системи з метою підвищення дієвості адміністративної відповідальності як засобу забезпечення екологічної безпеки. Доведено недієвість окремих видів стягнень, що підтверджується результатами проведеного анкетування та аналізом рішень судів. Автором наголошується на тому, що питання удосконалення системи адміністративних стягнень в екологічній сфері обумовлюється двома проблемами: необхідністю визнання у якості суб’єктів адміністративної відповідальності юридичних осіб, що, безумовно, обґрунтовує доцільність запровадження для них спеціальних видів стягнень та неспівмірністю несприятливих юридичних наслідків видів стягнень суспільно-небезпечним наслідкам, що спричинені вчиненням адміністративних правопорушень.


Статья посвящена анализу современного состояния применения административных взысканий за совершение административных правонарушений в сфере экологии, формированию предложений по совершенствованию их системы с целью повышения действенности административной ответствен-ности как средства обеспечения экологической безопасности. Доказано неэффективность отдельных видов административных взысканий, что подтверждается результатами проведенного анкетирова-ния и анализом решений судов. Автором утверждает, что вопросы совершенствования системы адми-нистративных взысканий в экологической сфере объясняется двумя проблемами: необходимостью при-знания в качестве субъектов административной ответственности юридических лиц, что, безусловно, обосновывает целесообразность введения для них специальных видов взысканий и несоизмеримостью неблагоприятных юридических последствий видов взысканий общественно опасным последствиям, при-чиненных совершением административных правонарушений.


Th e article analyzes the current state of the application the administrative penalties for administrative off enses in the sphere of ecology, the formation of proposals to improve the system in order to increase the eff ectiveness of administrative responsibility as a means of ensuring the environmental security. It is proved the ineff ectiveness of certain type of administrative penalties, which are confi rmed by the results of the survey and the analysis of the court decisions. The author says that the issues of improving the system of administrative penalties in the environmental sphere are explained in two problems: fi rstly, the need for recognition as subjects of administrative responsibility the legal entities, which certainly prove the introducing them to special types of penalties; secondly, unfavorable legal consequences of penalties for socially dangerous consequences caused by committing administrative off enses.

Запровадження соціалістичного землеустрою в Україні: 1920-1922 роки

Gushcha-KaterynaГуща Каринамагістр права, державний виконавець

Актуальність.

Земельне питання є засадничим для України, історико-правові реалії якої не можна збагнути без його ретельного дослідження. Посилення уваги до вивчення земельних правовідносин в Україні зумовлено також пошуком шляхів ефективного вирішення правових проблем нинішньої національної земельної реформи, суттєвим оновленням та істотним збільшенням числа законодавчих та підзаконних актів про землю, що потребують осмислення, зокрема, їх місця у національній законодавчій традиції.

Наприкінці 2014 р. розпочато, напевно, вирішальний етап у лібералізації регламентування відносин власності на землю через закріплення відповідних заходів в «Угоді про Коаліцію депутатських фракцій «Європейська Україна» 27.11.2014 р. Наразі у Меморандумі про співпрацю України з Міжнародним валютним фондом від 2.03.2017 р. встановлено зобов’язання Уряду наприкінці 2017 р. дозволити продаж землі за належних запобіжних заходів. Отже, вивчення національного досвіду регламентування землекористування може бути корисним для запобігання повторення вже допущених помилок та застосування механізмів правого регулювання, що довели свою дієвість та доцільність.

Стан висвітлення проблеми.

Окремі аспекти земельних правовідносин в Радянській Україні досліджувалися такими українськими науковцями – істориками, економістами, правознавцями – А. Берлачем, І. Будзіловичем, О. Вівчаренко, Л. Добробог, І. Заріцькою, И.  Каракаш, О. Каденюком, В. Калініченко, О.  Пащенко, Т. Саркісовою, В. Семчиком, В.  Сидор, А. Третяк, О. Хомич тощо. Разом з тим, питання запровадження соціалістичного землеустрою в Україні у період від ухвалення закону Всеукраїнського революційного комітету про землю від 5 лютого 1920 р. до ухвалення Земельного кодексу 1922 р., наскільки нам відомо, не ставало предметом спеціального вивчення.

З огляду на зазначене, метою цієї роботи визначимо надання загальної характеристики процесу запровадження в Україні соціалістичного землеустрою у названий вище проміжок часу. Для досягнення визначеної мети використовувалися, насамперед, традиційні для історико-правової науки методи дослідження: історичний та формально-логічний.

Виклад основного матеріалу.

Наприкінці грудня 1919 р. радянські війська здобули перемогу над Денікіним на території України. Розвиток земельної політики радянської влади цього періоду було визначено в «Листі до робітників і селян України з приводу перемог над Денікіним» В.І. Леніна, де зазначалось, що радянська влада українських робітників і селян повинна закріплювати повне знищення поміщицького землеволодіння, повне визволення робітників і селян від будь-якого гніту поміщиків і від самих поміщиків. Ще під час ведення воєнних дій за повне звільнення території України від білогвардійців 11 грудня 1919 р. спільною постановою ЦВК та РНК УСРР було створено Тимчасовий Всеукраїнський революційний комітет, одним із основних завдань якого було визначено революційну кінцеву ліквідацію поміщиків та поміщицького землеволодіння.

Задля реалізації курсу, визначеного у масштабах всієї федерації російським «Положенням про соціалістичний землеустрій та про заходи переходу до соціалістичного землеробства», в УСРР наприкінці січня 1920 р. постановою ВУЦВК було ухвалено Положення про основні засади організації земельної справи в Україні [1]. Незабаром було ухвалено закон Всеукраїнського революційного комітету про землю (5 лютого 1920 р.). Невеликий за обсягом нормативно-правовий акт складався з Преамбули, 14 статей та прикінцевих Загальних положень [2].

Становить інтерес процес вироблення порядку землекористування у період, що охоплює час від ухвалення названого закону до ухвалення Земельного кодексу 1922 р. Цей проміжок часу можна визначити перехідним, коли закладалися підвалини соціалістичного землеустрою. Протягом 1920-1921 рр. ухвалено низку актів, якими регламентувалися відносини користування землею на той час. З огляду на їх зміст, доречним є поділ процесу запровадження соціалістичного землеустрою у названий проміжок часу на два етапи: спочатку здійснення обліку земель, а вже потім їх розподіл між господарствами. Відносини землекористування, що складалися на той час, законодавцем визначалися як такі, що мають перехідний характер. Тим більше, маємо у власному розпорядженні архівні документи, які дають змогу висвітлити основні заходи у цій сфері.

Так, 4 квітня 1920 р. заступником народного комісару землеробства УРСР Р.Б. Вікторовим затверджено «Інструкцію щодо обліку земель для потреб соціалістичного землеустрою» [3]. Її метою визначалися перевірка та систематизація планового і статистичного матеріалу на всі землі УРСР для правильного та доцільного складання проектів при здійсненні робіт з соціалістичного землеустрою (ст. 1). Облік земель мав здійснюватися по кожній волості окремо та у результаті мав надати повний земельний інвентаризаційний опис волості з переліком всіх землекористувачів, наявних під час здійснення обліку (ст. 2). Окремими землекористувачами визначалися окремі особи, сім’ї, двори, якщо земля їм відведена для незалежної від іншого сільськогосподарського користування.

При цьому, облік земель в Українській Соціалістичній Радянській Республіці мав певні особливості. Зокрема, йдеться про Полтавську, Чернігівську, Подільську, Київську та Волин- ську губернії, які і за часів Російської імперії не були повністю інкорпоровані до загально-імперського правового поля.

Так, згідно з «Інструкцією про порядок проведення робіт з обліку земель для потреб соціалістичного землеустрою в Полтавській та Чернігівській губерніях, виданої на додаток до інструкції Наркомзему України від 4 квітня 1920 р.» [4] одночасно з урахуванням земель необхідно проводити і облік населення (ст. 8), а першою землевпорядною дією з обліку земель повинно бути встановлення меж волості (ст. 9).

Винятковість Подільської, Київської та Волинської губерній полягала в тому, що на їх території відсутнім було суцільне межування земель, на відміну від інших губерній України, де здійснювалося якщо не генеральне, то, принаймні, спеціальне межування. Внаслідок цих обставин організувати обліково-земельні роботи в цих губерніях у точній відповідності до вимог Інструкції Наркомзему України від 4 квітня 1920 р. не було можливим, а тому Наркоземом розроблено додаткову Інструкцію по обліку земель на Правобережжі [5].

Відповідно до ст. 1 облік повинен здійснюватися шляхом постійного вивчення всіх дійсних землекористувань та землі, що використовується ними в межах планових площ та волосної облікової земельної мапи-трафарету. Загальна кількість землі окремих землекористувань повинна узгоджуватися із загальною кількістю планових даних облікової мапи-трафарету. Особливу увагу слід звертати на можливість нестачі або переобліку землі. Інструкцією визначалося, що всі землі, що належать до складу губернії, становлять земельний фонд губернії, який поділяється на категорії: трудовий фонд та державний фонд (ст. 5).

Визначені волосними обліковими земельними мапами-трафаретами межі земельних ділянок в натурі встановлювалися спеціальними межовими знаками. Відповідний порядок визначався «Правилами про накладення межових знаків за результатами соціалістичного землеустрою», затвердженими 20 вересня 1920 р. [6]. Ст. ст. 2-5 визначено місця, де слід встановлювати знаки, що позначатимуть межі землекористувань, які утворено в порядку соціалістичного землеустрою.

Разом з тим, питання забезпечення землею промислових підприємств вирішувалося оперативно та в першу чергу. Ще у лютому 1920 р. ухвалено «Постанову Президії Промбюро та Земельної Комісії при Всеукревкомі про землю для потреб цукрової промисловості»[7] та затверджено «Інструкцію Особливою Комісії щодо відведення земель рудникам та заводам Донбасу» [8]. Така першочерговість зумовлена, насамперед, політичними та економічними потребами. Радянська влада ставила за мету забезпечення підтримки власних дій робітниками підприємств, а також налагодження безперервної роботи підприємств різних галузей.

Для потреб цукрової промисловості підлягали націоналізації ті площі земель, на яких вирощували раніше буряк в приватновласницьких маєтках (ст. 1) [7]. Зайві площі сільськогосподарських угідь, понад названі, націоналізації не підлягали. Задля здійснення відведення земель рудникам та заводам Донбасу запроваджено, навіть, Особливу комісію. Такі землі призначалися, найголовнішим чином, для забезпечення фуражем робочої худоби на рудниках та заводах і, зокрема, для забезпечення робітників рудників сільськогосподарськими продуктами, переважно, городиною (ст. 1) [8].

За першими результатами розподілу націоналізованих земель, з урахуванням проблем, що мали місце, розроблено та ухвалено Наркомземом наступні постанови: «Про розподіл серед населення сіножатей» від 27 червня 1920 р. [9], «Постанова про відвід сіножатей для потреб радгосподарств та промислових підприємств» від 2 червня 1920 р. [10].

Етапним актом у процесі зміни порядку землекористування в Україні є «Закон 5-го Всеукраїнського З’їзду Рад про закріплення землекористування» від 2 березня 1921 р. [11]. У Законі пояснювалася актуальність його ухвалення. За мету визначалося відновлення занепалого сільського господарства, створення у незаможних селян твердої впевненості в непорушності нового земельного устрою в селі, підтримка у трудових хліборобів господарсько-виробничого інтересу.

Згідно з п. 1 ст. 1 Закону встановлено 9-річний термін користування земельними ділянками за трудовими господарствами, де їх оброблятимуть. Такий порядок запроваджувався у тих волостях та селах, де на той час закінчено відібрання надлишків землі у куркулів, розподілено колишні приватновласницькі землі, а також в порядку соціалістичного землеустрою здійснено відведення земель для радгоспів, цукрових заводів та інших державних господарств й утворено волосний земельний фонд. Разом з тим, у примітці 1 до ст. 1 пояснено, що дія п. 1 цієї статті не поширюється на тих господарів, які, в загальному порядку радянських законів можуть бути позбавлені користування землею за участь в контрреволюційних виступах, зо- крема, за бандитизм й злісне дезертирство та в інших, точно визначених законом випадках.

Тобто, право на отримання землі у трудове користування детермінувалося політичною лояльністю селян. Відповідно до ст. 2 у волостях та селах, де відібрання у куркулів надлишків землі, розподіл в трудове користування колишнього приватного землеволодіння, а також утворення волосного земельного фонду й відведення землі радгоспам, цукровим заводам тощо ще не закінчені – комітетам незаможних селян та земорганам пропонувалося всі ці роботи здійснити в терміновому порядку, після чого в цих волостях здійснити вказане в п. 1 закріплення землі в користування господарів. Цікаво, що нова державна влада намагалася бути прагматичною та радикально не порушувати вже існуючі на той час кордони землекористування у селах, про що зазначено у ст. 3 Закону.

Разом з тим закріплення ділянок, що здійснюється в порядку, який встановлено п. 1 ст. 1, має бути здійснено з тим розрахунком, щоби сприяти переходу до колективних форм землекористування (ст. 3). Тобто, запровадження соціалістичного землеустрою одночасно мало не дратувати селян, не заважати їм здійснювати сільськогосподарську обробку земельних ділянок, а також мотивувати аграрне населення до нових колективних форм господарювання.

Радою Народних Комісарів 2 квітня 1921 р. ухвалено «Інструкцію в розвиток Закону про землю, ухваленого Всеукраїнським 5-м З’їздом Рад» [12], яка має особливе значення, бо в ній визначено трактування засадничих термінів «Закону про землю»: «приватновласницькі землі», «відібрання надлишків землі у куркулів», «трудове користування», «9-річне трудове користування».

Звісно, без однозначного їх розуміння здійснення землевпорядних робіт в уніфікованому порядку не є можливим. Згідно зі ст. 1 під приватновласницькими землями, щодо розподілу яких йдеться у ст. 1 Закону, маються на увазі всі без винятку колишні нетрудові володіння: землі колишніх поміщиків, куркулів, а також удільні, монастирські, церковні (руги) тощо. Вказане у ст. 1 Закону «відібрання надлишків землі у куркулів» вважається закінченим, коли у всіх господарів, що мали земельні ділянки понад трудової норми, яку для цього району встановлено Губземвідділом, цей надлишок відбирається, а цим господарям залишається лише ця трудова норма (ст. 2). Встановлене Законом від 2 березня 1921 р. закріплення земельних ділянок в трудове користування за господарями, що їх оброблятимуть, є передачею в користування терміном на 9 років певним користувачам за умови раціонального й трудового ведення ними господарства (ст. 9). Закріплення ділянок в 9-річне трудове користування не створює ніяких інших прав на землю (купівля-продаж, вилучення частини, виділ тощо) крім права трудового користування. Обмін ділянками та їх частинами є можливими з дозволу кожного разу волосних земвідділів на строк не більше того, що залишився до закінчення терміну закріплення за цим селищем або волостю (ст. 10).

Одним з додатків до Закону про землю 2 березня 1921р. є Інструкція про попередній розподіл колишніх нетрудових земель України в користування трудового землеробського населення [13], якою деталізувався порядок перерозподілу земель, що залишалися в безпосередньому завідуванні радянських установ, та попередній розподіл земель в користування.

Окрім названого вище, ухвалювалися й інші додатки до Закону про землю 2 березня 1921р.: Інструкція щодо застосування Закону про землю та щодо порядку виконання робіт з соціалістичного землеустрою, яку затверджено 27 квітня 1921 р., Технічна інструкція Земельним органам та Комісіям з націоналізації земель щодо порядку здійснення відводу націоналізованих земель, яку теж затверджено 27 квітня 1921 р. тощо [14, 15]. Завданням Технічної інструкції оголошувалося Наркомземом встановлення повного контакту та узгодженості дій під час виконання робіт із землеустрою націоналізованих земель між земельними органами та комісіями з націоналізації земель. Так, всі дії з підготовки до відведення націоналізованих земель вчиняються комісіями з націоналізації та повинні мати наступні етапи виконання:

  1. попереднє обстеження земель фонду на місці щодо доцільності терміновості та умов виконання цієї дії;
  2. складання проекту націоналізації райкомісіями;
  3. затвердження проекту націоналізації Центральної Комісією з на- ціоналізації землі (ст. 1).

Окрім зазначених, з метою належного застосування нормативно-правових актів, що регламентували соціалістичне землекористування, протягом 1921 р. ухвалено значну кількість постанов. Наприклад «Щодо відведення земель колективам», що ухвалено Управлінням землеустрою 22 серпня 1921 р. [16], як додаток до чинної на той час «Інструкції щодо застосування «Закону про землю» та про порядок виконання робіт з соціалістичного землеустрою на Україні» від 27 квітня 1921 р. Правила від 30 липня 1921 р. [17].

Державними органами, до компетенції яких належало управління землеустроєм, за результатами узагальнення практики розподілу націоналізованих земель серед населення ухвалено на додаток до чинної на той час Інструкції від 27 квітня 1921 р. Правила від від 30 липня 1921 р., а також постанову від 22 серпня 1921 р.

Додаткові рекомендації за підписом народного комісару у земельних справах В. Качинського спрямовувалися до усіх губернських земельних відділів. Згідно з приписами, що містяться в названому акті, під час землевпорядних робіт доцільно дотримуватися наступних правил. Відведення земель сільськогосподарським колективам та землевпорядні дії на місцях здійснюються в першочерговому порядку (ст. 1). Відведення земель розпочинається повітовими земвідділами лише на території тих с/г господарств, статути яких затверджені відповідними губернськими земвідділами (ст. 2).

При відводах земель сільськогосподарським колективам необхідно мати на увазі, щоб ці землі забезпечували реальну можливість раціонального та розумного переходу до багатопільного самообороту та щоб були передбачені і задоволені всі необхідні господарські потреби і життєві умови колективів (ст. 4). Всі земельні ділянки, які виділені сільськогосподарським колективам, не підлягають у подальшому будь-яким переділам в порядку попереднього землеустрою (ст. 5). У разі ліквідації сільськогосподарського колективу всі наявні в його розпорядженні землі повинні, зокрема, надаватися в користування нових організованих колективів, а за відсутністю таких передаватися у відання сусідніх культрадгоспів (ст. 6).

У Постанові від 22 серпня 1921 р., насамперед, зазначено виявлені недоліки: відведення земель об’єднанням з колективними формами землекористування здійснюється не завжди поза чергою, мали місце випадки відведення земель названим об’єднанням черезполосно, в звітах із землеустрою немає відомостей про кількість колгоспів із зазначенням площі відведеної їм землі тощо. З огляду на зазначене Управління землеустроєм пропонувало, зокрема, всі попередні відводи земель колгоспам здійснювати у позачерговому порядку з таким розрахунком, щоб ці відводи в натурі були закінчені не пізніше 15 вересня 1921 р. Окрім цього рекомендувалося відводити землю об’єднанням з колективними формами землекористування у межах одного загального відрубу.

За результатами реалізації актів, якими запроваджувався порядок соціалістичного землекористування, виявлено і проблему аграрного перенаселення лісостепових районів України. Значною мірою, саме для її вирішення у першій половині 1920-х рр. створено колонізаційний земельний фонд шляхом виділення із загальнонаціонального фонду тих земель, які залишились після задоволення потреб місцевого сільського населення. Йдеться про Одеський, Херсонський, Миколаївський, Першотравневий, Зинов’євський, Катеринославський, Павлоградський, Запорізький, Мелітопольський, Маріупольський, Сталінський округи. Загальна площа колонізаційного фонду України становила на той час 1.575.000 га, що дорівнювало 12,5% державного земельного фонду [18].

Для сільськогосподарських робіт ці площі були не зовсім зручними, бо складалися із ділянок, що

  1. мали невелику площу,
  2. розташовувалися на значній відстані від селищ,
  3. не мали умов для зрошення.

Для адміністрування названого процесу утворено спеціальний орган – Надзвичайну Переселенченську Комісію при Відділі землевпорядкування Наркомзему. Внутрішня колонізація здійснювалася протягом періоду другої половині 1920-х рр., мала плановий характер та контролювалася органами державної влади. 1930 р. її припинено, а термін «колонізація» не вживався у нормативно-правових актах.

Слід зазначити, що планова колонізація земель протягом названого вище часу мала місце і в інших радянських республіках, зокрема, РСФРР. Зауважимо, що регламентація внутрішньої колонізації земель в Україні часів радянської доби майже не вивчалася. 15 квітня 1921 р. Надзвичайною Переселенською Комісією при Наркомземі затверджено «Правила щодо розселення та переселення на Державний колонізаційний земельний фонд УРСР» [19], яка мала чотири розділи. Звернемо увагу на засадничі, на наш погляд, положення цих правил. У акті констатувалась наявність двох видів колонізації: стихійної та планової (ст. ст. 4, 5).

Перша охоплювала землі, які:

1) залишилися після наділення земельними ділянками усього землеробського населення на території певної адміністративної одиниці;

2) не являли собою суцільних комлексів землі;

3) не зараховані до Державного колонізаційного фонду (ст. 4).

Друга – землі, що були зайвими та зараховані до названого фонду (ст. 5).

Дозвіл на заселення цих земель надавали губернські земельні відділи лише за розпорядженням спеціального органу при Відділі Землевпорядкування Наркомзему (ст. 5). Управління плановим заселенням землі Колонізаційного фонду на місцевому рівні належало до компетенції відповідних волосних земвідділів (ст. 14). Так, вони мали здійснювати облік ходоків та їхніх довірителів, їх реєстрацію та безпосереднє розташування на виділених для них ділянках, облаштовувати побут новоселів на місцях їхнього нового мешкання, видавати позики, допомогу переселенцям та здійснювати інші заходи сприяння їхньому облаштуванню.

У разі наявності декількох претендентів на одну земельну ділянку, органи, що здійснюють управління відповідними частинами Колонізаційного фонду, мають надавати перевагу перш за все комунам та різного роду сільськогосподарським об’єднанням. А серед цих – переселенців з українських губерній, а вже потім в порядку поступовості – невеликим групам (не об’єднаним в колективи) перед дрібнішими групами перед поодинокими сім’ями, які прибули з сім’ями та проживають з ними вже в Україні перед ходоками тощо (ст. 20). На місцеві земельні органи, що управляли ділянками Колонізаційного фонду, покладався обов’язок контролю за тим, аби програмою колонізації користалися лише ті особи, що мають право на наділення землею відповідно до чинного законодавства (ст. 26).

Висновки.

Отже, запровадження соціалістичного землеустрою у період після ухвалення Закону Всеукраїнського революційного комітету про землю від 5 лютого 1920 р. до ухвалення Земельного кодексу 1922 р. доречно поділити на два етапи: спочатку здійснення обліку земель, а вже потім їх розподіл між господарствами. Відносини землекористування, що складалися на той час, законодавцем визначалися як такі, що мають перехідний характер. Запровадження соціалістичного землекористування доволі ретельно регулювалося численними постановами органів державної влади.

Література

1. Про основні засади організації земельної справи на Україні (січень 1920 р.). Постанова Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету // Збірник Узаконень та Розпоряджень Всеукраїнського революційного комітету. – № 1, 26 груд. 1919 – 10 лют. 1920. – С. 5–7.

2. Закон Робітниче-селянського уряду про землю [Листівка]. Всеукраїнський Революційний Комітет. – Київ: Видання Київського Губернського Відділу Друку й Пропаганди (Агітіздат); Друкарня «Більшовик», 1920. – Ксерокопія на 2-х аркушах.

3. Инструкция по учету земель для надобностей социалистического землеустройства. Утверждена заместителем народного комиссара земледелия УССР Р.Б. Викторовым 4 апреля 1920 г. / Бібліотечний фонд Національного музею історії України.

4. Инструкция о порядке производства работ по учету земель для надобностей социалистического землеустройства в Полтавской и Черниговской губерниях, издаваемая в дополнение к инструкции Наркомзема Украины от 4 апреля 1920 г. / Бібліотечний фонд Національ- ного музею історії України.

5. Инструкция по учету земель для социалистического землеустройства на Правобережье – в губерниях Подольской, Киевской и Волынской. Утверждена наркомземом Б. Викторовым. 20 октября 1921 г. / Бібліотечний фонд Національного музею історії України.

6. Правила о наложении межевых знаков при Социалистическом Землеустройстве. Утверждена: Товарищем Б. Викторов, 20 сентября 1920 г. / Бібліотечний фонд Національного музею історії України.

7. Постановление Президиума Промбюро и Земельной Комиссии при Всеукревкоме о земле для нужд сахарной промышленности. 14 февраля 1920 г. / Бібліотечний фонд Національного музею історії України.

8. Инструкция Особой Комиссии по отводу земель рудникам и заводам Донбасса. 23 февраля 1920 г. / Бібліотечний фонд Національного музею історії України.

9. О распределении среди населения сенокосных угодий. Постановление Наркомзема от 27 июня 1920 г. / Бібліотечний фонд Національного музею історії України.

10. Постановление об отводе сенокосных угодий для надобностей совхозяйств и промышленных предприятий. Утверждено Наркомземом 2 июня 1920 г. / Бібліотечний фонд Національного музею історії України.

11. Закон 5-го Всеукраинского С’езда Советов о закреплении землепользования. 2 мар- та 1921 г. / Бібліотечний фонд Національного музею історії України.

12. Инструкция в развитие Закона о земле, принятого Всеукраинским 5-м С’ездом Советов. Принята СНК 2 апреля 1921 г. / Бібліотечний фонд Національного музею історії України.

13. Инструкция о предварительном распределении бывших нетрудовых земель Украины в пользование трудового земледельческого населения. Земельный отдел Всеукраинского Ревкома. 2 марта 1920 г. / Бібліотечний фонд Національного музею історії України.

14. Инструкция от 27 апреля 1921 г. по применению Закона о земле и о порядке производства работ по социалистическому землеустройству на Украине. Утверждена Наркомземом 27 апреля 1921 г. / Бібліотечний фонд Національного музею історії України.

15. Техническая инструкция Земельным органам и Комиссиям по национализации земель о порядке производства дел по отводам национализируемых земель. Утверждена Наркомземом 27 апреля1921 г. / Бібліотечний фонд Національного музею історії України.

16. По отводу земель коллективам. Управление землеустройством. 22 августа 1921 г. №  2500. / Бібліотечний фонд Національного музею історії України.

17. Правила об отводе земель. Утверждены Наркомземом В. Качинским. 30 июля 1921 г., №  2136. / Бібліотечний фонд Національного музею історії України.

18. Іванова І.А. Утворення колонізаційного фонду та землевпорядження єврейських колоній Півдня України у 20-ті рр. ХХ ст. / І.А Іванова // Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету. – 2010. – Вип. XXVIII. – С. 205-207.

19. Правила о расселении и переселении на Государственный колонизационный земельный фонд УССР. Утверждены Чрезвычайной Переселенченской Комиссией при Наркомземе 15 апреля 1921 г. / Бібліотечний фонд Національного музею історії України.